Соціалізація особистості учнів на засадах гуманної педагогіки »

 « Соціалізація особистості учнів 

на  засадах гуманної педагогіки »

                                      

  Гуманна педагогіка – шлях до душі дитини Зігріті учительською любов’ю душі дітей, обов’язково розкриються своїми найкращими пелюстками Ш.О.Амонашвілі 

Гуманна педагогіка Це одухотворення педагогічного простору Це та, яка може наблизити дитину до пізнання самих себе Це велика мудрість, у якій стверджується педагогіка Це основа сучасної системи освіти Мета гуманної педагогіки: - виховання шляхетної людини 

     Умови для досягнення мети Створювати умови для того, щоб діти усвідомили величезну силу добрих почуттів, слів, думок, вчинків, власну відповідальність за свої вчинки та думки Допомагати учням пізнавати себе, свій внутрішній світ, осягати красу природи й відчувати її стан

   Розвивати у своїх вихованців інтерес до духовного життя, до філософствування, спостережливість, уважність, уміння давати точний і чіткий опис подій, природних явищ, людей Формувати в них уміння працювати самостійно, навички співпраці Заохочувати сміливість висловлюватися, прагнути обмірковувати і ставити пізнавальні питання, бажання знати більше   Закони гуманної педагогіки - любити кожну дитину - розуміти і приймати її такою, якою вона є - озброїтись оптимізмом у ставленні до будь – якої дитини. Одухотворення середовища навколо дитини Утвердження у дитині її особистості  Вияв творчого терпіння, допомагаючи дитині у самопізнанні

   Аксіоми гуманної педагогіки  Особистість виховується особистістю, доброта добротою шляхетність виховується шляхетністю, спрямованість виховується спрямованістю  людина виховується людиною   Якості характеру гуманного вчителя Доброта. Доброта учителя до учня – це мати доброти серця учня до всього світу Щирість. Вчительська щирість – умова духовного єднання з учнем Відданість. Відданість учителя примножує в учневі надію на порятунок і дарує йому притулок 

   Допомогти дитині віднайти в собі піднесену душу й віддано служити їй Виховання доброти, любові, пошани до старших поколінь 

     Навчально-пізнавальна діяльність учня стимулюється не лише цікавим навчальним матеріалом, різноманітними методами його викладання, а й характером стосунків, які сповідує педагог у процесі навчання. В атмосфері доброзичливості, любові, довіри, співпереживання, поваги учень з інтересом і легко сприймає навчально-пізнавальне завдання. Вихідними педагогічними позиціями, які передують встановленню гуманних стосунків між учнем і вчителем, Ш.О.Амонашвілі вважає:

1. Управління навчанням і всім шкільним життям дітей з позиції їхніх інтересів. Здійснити це можливо за допомогою методичних прийомів, які ставлять учня у ситуацію вільного вибору і самостійного прийняття рішень.

2. Постійно вірити у можливості і перспективи кожної дитини. Слід оптимістично ставитися до навчальних успіхів і поразок кожного учня.

3. Співробітничати зі школярами у процесі навчання. Співробітництво з учнями — це об'єднання інтересів і зусиль вчителя та учня у вирішенні пізнавальних завдань. Учень при цьому є самостійно і вільно діючою особистістю.

4. Бути етичним і тактовним до учнів, поважати і підтримувати їхню гідність.

Діти мають почуватися творцями процесу навчання. Для цього слід будувати стосунки з учнями на основі взаємодовіри, піднімати авторитет кожного з них серед товаришів і в сім'ї. Постійно формувати і виховувати взаємоповагу у дитячому колективі, навчати етиці спілкування.

Виказувати жвавий інтерес до захоплень, інтересів і справ кожного учня.Ш.О.Амонашвілі визначає наступні принципи гуманної педагогіки:

1. Любити дитину. Любов — це людське сонце. Сонце випромінює тепло і світло, без яких не було б життя на Землі. Вчитель же має випромінювати людську доброту і любов, без яких неможливо виховати гуманну душу в людині. Дитина стає щасливою, як тільки відчуває, що вчитель її любить щиро і безкорисливо. Педагогіка любові не терпить грубощів, тиску, ігнорування повсякденного життя дитини.

2. Олюднити середовище, в якому живе дитина. Олюднення середовища означає увагу до усіх сфер спілкування дитини з метою забезпечення її душевного комфорту і рівноваги. Жодна сфера спілкування не повинна дратувати дитину, породжувати в ній страх, невпевненість, смуток, приниження. Неузгодженість різних сфер спілкування у вихованні викликає коливання душі дитини, вона розгублюється, може озлобитись. Тоді дитина легко знаходить притулок у "тихому омуті". Обов'язок учителя — об'єднати всі ці сфери, переобладнати їх в інтересах дитини.

3. Прожити в дитині своє дитинство. Це правильний шлях до довіри дитини і пізнання життя учня. Тому що в основу гуманної педагогіки покладено глибоке розуміння сутності дитини. Вищою мірою гуманної педагогіки Ш.О.Амонашвілі вважає творчість В.О.Сухомлинського. 
Саме тому, Ш.О.Амонашвілі називає свої узагальнення результатів теоретичних і науково-експериментальних пошуків, які стосуються початкового етапу освіти в руслі загальної теорії гуманно-особистісного підходу до дітей у педагогічному процесі і вкладаються у цілісну освітню систему.Школою Життя .

Соціаліза́ція — комплексний процес засвоєння індивідом певної системи знань, норм і цінностей, які дозволяють йому бути повноправним членом суспільності. Соціалізація являє собою процес входження людини в суспільство, включення її в соціальні зв'язки та інтеграції з метою встановлення її соціальності.

У процесі соціалізації особистість "приміряє" на себе і виконує різні соціальні (і психологічні) рольові функції і таким чином виявляє свою індивідуальність, свій потенціал. Так можна отримати уявлення про особливості входження індивіда в соціальний світ. Про досить високому рівні социализированное™ особистості свідчить здатність людини входити в різні соціальні групи органічно, без демонстративності і самознищення, зберігаючи і виявляючи, стверджуючи при цьому свою індивідуальність.

Як показало дослідження, в молодшому шкільному віці ефективні умови для взаємодії учасників навчального процесу створюються в процесі використання інтерактивної технології навчання, яка передбачає діалогічність, діяльнісно-творчий характер, підтримку індивідуального розвитку дитини, надання їй самостійності в прийнятті рішень, творчості, вибору змісту й способу навчання та поведінки.

За умов інтерактивної технології навчання, відбувається організація життя та діяльності колективу на основі поєднання управління, самоуправління та саморегуляції. Запропоновані для спільного розв’язання проблемні завдання, вимагають від учнів самостійних рішень під час обміну думками, в процесі чого розвивається критичність мислення: здатність людини самостійно аналізува­ти інформацію, визначати її сутність, порівнювати з іншою інформацією і робити власні висновки; вміння бачити помилки або штучні спотворення в аргумен­тації партнерів та в інших джерелах інформації; перег­лядати свої позиції, якщо вони не витримують крити­ки; вміння розпізнавати пропаганду, тобто цілеспря­моване намагання певних соціальних груп або лідерів вплинути на свідомість та позиції мас; вміння оціню­вати суспільні явища, політичні дії, вчинки суспіль­них та політичних лідерів, окремих осіб з позиції за­гальнолюдської моралі; наявність розумної долі сумнівів, скепсису, прагнення до пошуку більш опти­мальних рішень, дій, висновків в конкретних ситу­аціях.

Водночас, у такому навчальному середовищі формуються такі показники соціалізованості як мужність, принциповість, сміливість у відстою­ванні своїх позицій, поглядів, віра у свої можливості; відкритість до сприймання інших поглядів, позицій, повага до їх різноманітності

В процесі інтеракції учень починає критично ставитися до себе, виявляти власні помилки та адекватно ставитися до них, проявляти сумнів щодо будь-яких "єдино правильних" рішень, висновків у процесі навчання; намагатися самому розібратися в правильності тих чи інших тверджень, висновків, рішень; прагнути знаходити кращі варіанти розв'язання навчальних завдань, вносити щось "своє", намагатися аргументовано висловлювати свої думки, поважати думки і пропозиції партнерів; вчиться співпрацювати з іншими для знаходження спільного рішення.

 Така форма організації навчальної діяльності молодших школярів – це і основний засіб інформативного впливу на дітей, важливий засіб обміну інтелектуальними та моральними цінностями.  Дослідження переконують, що в процесі міжособистісного спілкування в парах, малих групах і т. п., відбувається найбільш природний і невимушений розвиток взаємостосунків, їх вияв і реалізація.

Спілкування з ровесниками в умовах інтерактивного навчання є нестандартним, вільним, ініціативним. У процесі висловлення учень   вчиться формулювати речення, які виражають його думку, дитина не соромиться однолітків у разі неправильного висловлювання. Спілкування з ровесниками  включає управління діями партнера, їх контроль, показ своїх зразків, порівняння з собою тощо.

 Інтерактивне навчання, на відміну від фронтальної та індивідуальної форм організації навчально-пізнавальної діяльності, не ізолюють учнів один від одного, а навпаки, дозволяють реалізувати природне прагнення до спілкування, взаємодопомоги й співробітництва. І хоча спілкування може мати місце в індивідуальній та фронтальній роботі школярів, проте там воно не включене в структуру діяльності й відбувається лише з дозволу вчителя, за його ініціативою й триває мало часу.

 Відомо, що можуть виникати в школярів труднощі при усній перевірці знань, якщо її здійснює вчитель. Досвід роботи вчителів показує, що ці небажані прояви в умовах інтерактивного навчання зводяться до мінімуму.

Як свідчить шкільна практика, у процесі інтерактивної технології навчання активізується діяльність усіх без виключення її виконавців. Психологи пояснюють це тим, що "одна з найважливіших характеристик людини в групі полягає в тому, що вона звертається до своєї групи як до джерела орієнтації в навколишній дійсності”.

 За умов  інтерактивного навчання дитина потрапляє в сприятливе середовище для формуванняся вміння  прийти на допомогу товаришу в потрібну хвилину: пояснити, перевірити, порадити. В такому середовищі складаються товариські взаємостосунки, що не мають нічого спільного з фальшивим товаришуванням,  створюються ефективні умови для формування культури спілкування, співпраці, виховання наполегливості, що є необхідним для орієнтації в самостійному житті після закінчення школи.